Творча еліта Вишневого: Віктор Бабич - талановитий поет, журналіст та патріот

Доброго дня! Раді вітати вас на нашій щотижневій рубриці "Творча еліта". Сьогодні ми познайомимо вас з великим поетом Віктором Бабичем, якого, нажаль, вже немає з нами, але його творчість залишаеться вічною. Про життєвий шлях поета, його діяльність та вірші - далі.

"У думках й на душі стає світло і чисто,

Коли серце сповна полонить пишний цвіт.

Ой Вишневе, Вишневе, квітучеє місто,

Ти свічадо моє, мій народжений світ"

Віктор Феодосійович Бабич - житель м. Вишневе, талановитий поет, обізнаний журналіст, патріот свого рідного краю та прекрасна людина. Народився він 26 січня 1942 року в сусідньому селі Крюківщина Києво-Святошинського району. На його долю випало нелегке повоєнне дитинство. Залишившись без батька, що загинув на фронті, Віктор рано пізнав ціну тяжкої праці. Після закін­чення школи майбутній поет пішов працювати на завод учнем токаря. Здобувши професію, він вирішив навчатися далі і вступає до Київського педагогічного інституту імені Горького на літературний факультет російського відділення денної форми навчання. А згодом починає працювати і вчиться заочно. За час навчання в інституті Віктор працює завідуючим клубом в рідному селі Крюківщина, ван­тажником в аптекоуправлінні і навіть інструктором Києво-Святошинського РК ЛКСМУ.

Після закінчення інституту Віктор працює в редакції районної газети "Шлях до комунізму" (нині "Новий день"), а незабаром стаж завідуючим відділом сільського господарства. Припинивши свою роботу, він ніколи не припиняв зв'язків з рідним виданням та до кінця свого життя друкував у ньому свої матеріали. Деякий час Бабич працював редактором газети "Трибуна енергетика" в Управлінні будівництво Чорнобильської АЕС.

Особливе місце в житті Віктора Феодосійовича завжди займала поезія. Римувати та складати вірші він почав рано, починаючи с початкової школи. У 1959 році, навчаючись у десятому класі, була опубліковано його замітка "Молодь у боротьбі за п'ятирічки" про доярок місцевого колгоспу "Червоний партизан". Опубліковано писання було у районній газеті "Шлях до комунізму". А незабаром там з'явився його вірш, що мав назву "Разоружение". Саме це і стало початком його журналістської та поетичною кар'єри.

Захоплення поезією привело Бабича в літературну студію «Мрія». Займаючись в студії, поет вдосконалював деякі свої вірші. Так, доопрацьований вірш «Поезда» він вводить як окрему другу частину в триптих «Памяти отца». Крім вже згаданого видання, відомі публікації його поезій в газетах «Трибуна енергетика», «Рабочее слово», «Вечірній Київ» та ін.

Основні мотиви поезії

Основними мотивами поезії Віктора Бабича стали спогади про війну, ветеранів, босоноге дитинство, про страшну чорнобильську трагедію, христи­янські цінності. В них - біль, сум, печаль. В них - радість з приводу повернення людей до Бога, любов до Батьківщини.

Окрема тема - це туга за загиблим батьком, померлою матір'ю. У віршах - вся душа поета, його сподівання, думки, надії. У своїх віршах поет з особливою теплотою згадує своє рідне село Крюківщину, місто Вишневе, де прожив багато років.

Саме Вишневому поет присвятив вірш «Квітуче місто», сповнений глибокою відданістю та любов'ю. Ось лише кілька рядків з нього:

"У думках й на душі стає світло і чисто,

Коли серце сповна полонить пишний цвіт. 

Ой Вишневе, Вишневе, квітучеє місто,

Ти свічадо моє, мій народжений світ"

Навесні 1998 року поет Віктор Бабич відійшов у вічність.

Досвід та талант зробили з Віктора Бабича справжнього майстра слова. На сьогодні у м. Вишневому його творчістю захоплюються, пам'ятають та пишаються! 

Творчість

Цветение

А в городе моем все вишни расцвели.

И он Вишневым называется по праву.

Куда ни погляжу — налево иль на право —

Цветение разбуженной земли.

И слыша пенье голосистых птиц

И видя зеленеющее лоно,

Мы все, мы все, кто в жизнь влюбленный,

Уверены: цветенью нет границ!

Квітуче місто

У думках й на душі стає світло

І чисто, Коли серце сповна полонить пишний цвіт.

Ой, Вишневе, Вишневе, квітуєче місто,

Ти свічадо моє, мій народжений світ.

Навкруги усе любо, куди не погляну:

Потопають будинки у вишневий садах,

І чарують ялинки на вокзалі «Жуляни»,

І милує малюк на жіночих руках.

Ці дитинства шляхи, земляків гарні лиця

Гомінливий перон, перестуки коліс.

І в далеких краях, і в розкішних столицях.

Як молитву святу, я крізь роки проніс.

Виростають будови на яснім видноколі,

Пахнуть щедрим врожаєм поля вдалині.

Не віддам я цю землю ніколи й нікому —

Все тут рідне, бентежне й сердечне мені.

У думках й на душі стає світло і чисто,

Коли серце сповна полонить пишний цвіт.

Ой, Вишневе, Вишневе, квітучеє місто,

Ти свічадо моє, мій народжений світ.

Вишитий рукав

Я твій навічно, Україно,

Мої навкіл земля й Дніпро.

В мені нуртує щохвилинно

Твоя любов, твоє добро.

Степи гудуть од яничарів,

Та не убити їм під свист

Ні Роксолани мудрість й чари,

Ані козацькі міць і хист.

Я завжди чую, завжди бачу:

Стоїш, немов іконостас,

А коло ніг у тебе плаче

Твій закайдований Тарас!

Віки пливуть на полі брані —

Там не один життя віддав...

Ще не просох від сліз, прощання

Твій любо вишитий рукав.

Хай пропаде лиха година,

Що хоче твій зігнути стан.

Я покладу на плечі сина

Тягар усіх твоїх страждань.

І я життя віддати згоден,

Чи то в бою, чи то в ділах,

Щоб між народами свободи

Ти невмирущою була!

Щоб квітував барвінок синій,

Народ лише добро плекав,

В дніпровській вимитий бистрині

Білів твій вишитий рукав!

Прозрение

На жизненных наших дорогах,

Где царствуют Добро и Зло,

Так поздно для меня и многих

Прозренье светлое пришло.

А как ещё - ведь школьных классах

Мы, комсомольские юнцы,

Твердили, спорили о классах

Как пролетарские бойцы. 

А как , мужая без печали,

Зато усердно, даже всласть

На поле, в цехе защищали

Своих вождей, Союз и власть.

А как заткнувши себе уши,

Не различая свет от тьмы,

Травили праведные души,

Морили голодом умы.

А как же грешными глазами

Взирали на приход святой,

И если не сносили храмы,

Так обходили стороной.

Спешили поклонясь дороге,

Не видя благодать небес...

Но, слава Богу, что для многих Христос воистину воскрес !

Ветерани

Їх раз у раз знов непокоять рани,

Одержані в жорстоких тих боях.

Вмирають і вмирають ветерани

В своїх дітей і внуків на очах.

Роки летять, мов легкокрилі птиці,

Йдуть в забуття, неначе в білі сни

В моїм селі лишились одиниці

Тих, хто пройшов крізь дим й вогонь війни...

Шануєм ветеранів ми сьогодні,

Хоч і нелегкий час для них настав...

Навік залишаться у пам'яті народній

Всі ті, хто людство боронив і рятував.

Поезда

О, как я ждал прихода поездов!

Я убегал на станцию Жуляны.

Колёсный стук, гудков манящий зов

Мне с детства был заветным и желанным.

Потом возненавидел поезда,

Я был уверен и твердил упрямо:

Они отца умчали навсегда,

Оставив нас одних скорбящей маме.

Душа моя иных тревог полна…

Забыл давно мальчишескую злобу,

И лишь при слове горестном «война»

Я вздрагиваю, словно от озноба.

Ведь сын растёт.Он любит поезда.

И страшно думать, что его однажды

Они умчат от станции туда,

Откуда возвращается не каждый.

Чорнобильці

Ми — птахи одного гнізда,

Та враз по світу розлетілись.

(Хоч як же цього не­ хотілось!) —

На сполох вдарила біда.

Не зберегла нас од біди

Зоря надії, що світила

Над Прип’яттю щасливо й мило —

Вона погасла назавжди. Ми розлетілись,

В серці — щем, До себе кличуть рідні стіни,

І один одного постійно

По смутку всюди пізнаєм.

А діти навіть уві сні Додому просяться незвично,

Де їх, полишені навічно. Ляльки чекають на вікні.

Шановні читачі, наступної середи ми познайомимо вас з видатними людьми м. Боярка. Слідкуйте за новинами!

Читайте також:

Комунальні служби Вишневого з актуальними контактними номерами

Історія міста Вишневе, як зароджувалось місто

Як доїхати до Вишневого: перелік транспортних засобів, які відправляються з різних куточків Києва

Думка міста: чого бракує жителям Вишневого для комфортного проживання